gunshot

і кожний постріл ламає три слова,

і кожна жертва руйнує емоції.
неспокій і біль - то вже наша основа,
а я вже не знаю, на якому боці ми

і я вже не знаю, в кого справжнє ім'я,
і не пам'ятаю, де твої документи.
хто виграв? моя? чи твоя? нічия?
хотіти-упасти-боротись-померти.

всім людям уже забагато простору,
поети давно не шукають рим,
у серці до тебе залишились постріли:
я хочу відчути тебе. живим.

autumn

осінь любити і осінь чекати, щоб відпочити від літа і жита,
осінь тобі розкладе усі карти; осінь, коли уже все пережито;
осінь, коли у валізах в кишенях: спогади, згортки, серветки, записки;
осінь - як дим у твоїх легенях, осінь бере всіх далеких і близьких.

осінь - коли відлітають птахи, осінь - коли прощаються люди.
знаєш, коли вже немає шляхів, ми забредемо двоє в нікуди;
знаєш, коли буде холодно й жарко; знаєш, коли вже не зможеш дзвонити;
знаєш, коли це - остання цигарка, у вазах засохнуть останні квіти.

очі жадібно глянуть у очі, а руки цілуватимуть пристрасно руки,
коли час прискорити хочеш, хтось надихнеться від тої розлуки.
поки землю не вкрили пекучі сніги і наші мрії не болюче-кволі:
подаруй мені в серпні багато жаги, в вересні - хочеться трохи любові

Letters

вона писала до мене ночами листи,
сподіваючись, що буду згадувати і читати.
спогади як цегли, слова - прості:
про думки, про болі і час: ти-я, я-ти.

вона писала, приховуючи свій страх і нерви,
крадучи ненайкращі слова поетів,
крадучи рядки, котрі вони вже стерли,
забуваючи про якийсь із своїх сюжетів.

вона писала з надією, що побачу,
вона писала з надією, що не зауважу
різкі зміни почерку й сліди від плачу,
а насправді знала що помічу й щось скажу.

вона писала про дім, про міста, про дорогу,
писала про щось цінне, про години та дні.
я вчив на пам'ять й читав їх усі до одного,
навіть якщо вона надсилала їх не мені.

навіть якщо вона не надсилала їх зовсім

wars

революція малює поволі свої кордони,

революція єднає все більше хворих людей.

доторкнись і ковтни зовсім трохи моєї втоми,

доторкнись і подумай, твій бік буде: той чи цей?

я зі слів тебе позбираю у ритми і танці,

ти розділиш мене словами у рани і шрами.

задихаєшся мною і просиш хоч трохи дистанції,

ще хоч трохи дистанції у пожежах без нас і з нами,

ще хоч трохи повітря в пожежах на фоні ночей

і ще трохи би простору на фоні нової руїни.

чув про війни, коли забирають твоїх людей?

а про війни, коли пошматують тебе по країнах?

my god

шкіра у темряві пульсує до губ,
вени малюють свою залізницю.
я пропускаю у книгах вступ,
вступ хочу свій – той, що часто сниться.
вступ хочу свій, пропущу епілог,
хай всі кінці мають власні початки,
хай хтось для когось свій власний бог,
бог залишає щось більше, ніж згадку

стіна

кава на двох розлилася в різні країни,
а слова перед сном не такі вже чуттєві і вдалі.
потребую вже більше, ніж просто твоїх півхвилини,
я напишу тобі. я говорю зі стіною далі.

може, навіть стіна, що між нами, тримає так міцно нас -
груба, холодна, тверда і на дотик наче зі сталі?
не дзвоню, бо мій голос вже згас як в країні газ.
я пишу забагато, говорю зі стіною далі.

а тепер, коли наше море незвично покрите льодом,
я хотіла б дізнатись від тебе гарячі деталі,
я хотіла б. та, дякуючи перешкодам,
я не пишу. я говорю зі стіною далі

South

вже давно усі мрії позбавлені простого терпіння,
на шершавих пальцях – вічний сигаретний запах.
недостатньо тепла, бо в країні немає півдня,
бо вже південь відірваний на всіх паперових мапах.
ти береш мою руку, а очі б'ють струмом в очі,
ти торкаєш легенько шкіру – стріляєш в саме зап'ястя.
ти мовчиш, я питаю, чи хочеш. мовчиш і хочеш –
ані слова, немов після сповіді і перед причастям.
ти приходиш геть тихо, я чую непевні кроки,
ми розпишем колись всі дні по містах і датах.
я б сказала, мабуть, щоб ти йшов на чотири боки,
але південь уже відірвали на всіх наших картах

the happiness of heaven

вже стихли пожежі на вулицях, але вибухають на тілі
і дотики пальців нагадують останні забуті маршрути.
читаєш слова перед сном такі безнадійно зотлілі,
складаю рядки у вірші, щоб тебе не забути.
рубцями на шкірі залишились безсенсовні шрами,
стираються лінії умовних кордонів і меж,
рахуються відстані в миль і у дотик між нами,
рахується час, як зі мною поруч заснеш.
і кожний наступний ранок розріже безжально простір,
і сонце відділить для нас трохи свого щасливого неба,
а я у цю ніч засинатиму, мабуть, о шостій.
цілую тебе віршами, ламаючи свої ребра

Every

і кожна ніч – як гарячі обійми,
і кожний ранок – несподіваний в часі.
між нами – вогонь, у країні – війни,
нас – не помітять, країну – загасять.
і кожний день – як перон вокзалу,
і кожний раз – так, немов би вперше:
зранку забули, що вночі не сказали
в Варшаві, у Києві та в Будапешті.
і кожна розмова – чим ближче, тим далі,
і кожне мовчання зав’язує рими,
бо поки мене розбереш на деталі,
тебе закидаю віршами глухими.
нічні думки розтають на світанку,
міцний алкоголь замаскує мігрені,
а кожний раз – так, немов наостанку,
а кожний сон – так, немов вже здійснений

Saturday

швидкі торкання і хмари диму. щоденні фрази. щоночі - рани.

емоцій, може, вже більше ніж рими. порвали біблії, талмуди, корани.
забудеш номер. залишиш дотик. вже менше цукру. ще трошки кави.
твій новий відлік уже з суботи. старе життя і нові вистави.
нові проблеми. старі плейлисти. під шум вокзалів читають вірші.
контроль втрачають вночі садисти. я потребую твоєї тиші.
я потребую вічність в годині. твій новий відлік у кожній суботі.
війну у рідній й чужій країні ми виграєм разом, але вже потім

Sleep

спати з тобою? як дим у моїх легенях.
спати без тебе? як брак банального кисню.
де будуть мрії без тебе мої здійснені?
знову слова загублю в собі ненавмисно,
а ось, коли вже забракне у тебе слів,
в мені між ребрами ріжуть болюче вірші.
хто проведе репортаж із середини снів?
знаєш, коли без рядків — то декуди гірше,
знаєш, коли без шрамів — не зовсім просто.
ти засинаєш? я буду тобі шепотіти.
спати з тобою — це значить на двох один простір,
спати без тебе — це значить до тебе хотіти