Твої губи тремтять від слів

Твої губи тремтять від слів,
розумію тебе, обіймаю.
Вогник наш вже не тлів — горів,
кожну іскру в серцях тримаєм.

Забуваєш про справи денні,
коли слухаєш подих мій,
і думки у очах неписьменні —
стільки грає у них стихій!

Ти не бійся. Ти будь зі мною
і забудь про усе сумне.
Я торкаю тебе рукою,
ти цілуєш у сні мене.

Моя релігія

з неї малюють картини митці віків
і пишуть про неї поети усіх епох,
але ні до чого це все серед вогнів,
яким стає тісно в маленькій кімнаті для двох.

для чого читати чужі солодкі слова,
коли існує один серед тих багатьох,
який боготворить її думки та дива,
який одночасно для неї свій власний бог.

зникають бар'єри життєві назавжди тоді
і вже не існує законів та перешкод:
моя релігія вирує у твоїй воді,
моя релігія у штормі німих насолод.

Photo: Summertime Sadness

Так починався наш фотодень в улюбленому дендропарку "Олександрія"

Вирвані сторінки із щоденника

У минулому році, коли я вступала в Університет інформаційних технологій та мененджменту в Жешові (далі ВСІЗ), вирішила вести хоча б протягом цього часу щоденник, аби запам'ятати усе те, що відбувалося. Моя лінь до записування усіляких дрібничок щоденно все-таки вбила мене, але я встигла зафіксувати декілька милих моментів.

Між нами

між нами стільки кілометрів, часові пояси,
мільйони парканів та стін товстенних,
та все одно я отримую твої імпульси,
та все одно я тону у словах щоденних.
безліч душевних виступів у переходах
і стільки ж, не менше, пожеж між нами.
ти граєш  у всіх моїх епізодах,
я граю у кожній твоїй мелодрамі.
між нами вже стільки списаних літер,
слів милозвучних, мовчання німого,
але замість тебе розкаже вітер,
а я посміхнуся до сонця твого.
між нами багато дверей та вікон,
а протягів, ні одного, між нами.
ти вийдеш на вулицю, я — на балкон,
ми просто обіймемося рядками.
а, знаєш, хотілося б хоч колись:
почути;
побачити;
поруч сісти.
живи де завгодно, але не змінись,
а я обіцяю тобі відповісти.

Отак живеш думками наперед...

Отак живеш думками наперед:

вже вісімнадцять, завтра тридцять два.

Так час всю молодість враз відбере

і вже не йтимуть на папір слова.

Пишу сьогодні, завтра краще вмерти.

Я без пера не в змозі існувати,

бо що тобі вкладатиму в конверти,

крім тих віршів, що звикла відсилати?

Крапки

Коли я згадую слова ті несказані,
у животі горить саме багаття,
а в голові ж — як в крижаному океані.
Скажіть, за що мені таке прокляття?

Ти питаєш щохвилини про кінець,
а для чого тоді був початок?
І не знаєш, як звести все нанівець,
написавши уже стільки крапок.

А що крапки? Плями на папері...
Та на серці — наскрізь прострелило.
Ти вже знаєш, що підеш за двері,
ти не знаєш, що мене убило.

Чергову ніч я задаю питання...

Чергову ніч я задаю питання,
для чого тільки зараз у цю пору
я, замість сну або хоча б мовчання,
не можу вийти з віршів коридору?

Вони летять, як листя із дерев,
а я не знаю — добре чи погано,
коли ти пишеш так ось без перерв
і як назватися — митцем чи графоманом?

Слова біжать, не слухаються рими,
вірші для себе лиш в душі ростуть.
А що як авторські словесні пілігрими
стрінуть бездушних й вирішать тонуть?

У світі одна

Gino Severini. La Danseuse, 1915

Вона пішла, забираючи

свою вибухівку,

найкращу платівку

і кожну путівку

від мене 

у своє життя.

Кімнати пусті вже

і стало так тихо,

а дихати-дихати,

дихати-дихать

так важко, 

зникає поволі серцебиття.

А ти б малювала мій погляд

зажурений в море,

занурений в горе

і втоплений 

в пляшці вина.

Вертайся скоріше

мене малювати,

мене відчувати,

в очах танцювати,

бо хто замість тебе? 

Ти в світі одна

Це спам

Сон кличе,

не можу я більше чекати,

сидіти,

гортати 

в книжках свої сни.

Ти прийдеш

й одразу питатимеш в себе,

для чого так треба,

що так темно в небі,

а в ліжку у мене вже стільки весни?

Ти вибач, я мала чекати,

співати,

кохати,

в думках прибирати, 

де справді бедлам.

А, може, у сні 

напишу я слова,

кругом йде голова,

що була неправа.

Ти відмітиш як спам

Шторм

У тій чашці з морським малюнком

пігулкою плаче шторм.

А ти граєшся поцілунком,

забуваєш, хто за кермом.

Я ж не граю, ніжна з тобою,

щоб від щастя ти полетів.

А у морі хвилі горою,

шторм вирує без почуттів

Світ

Вони не хочуть псувати своє здоров'я сигаретами,
але псують його фальшивими словами.
Вони здаються собі такими дорослими і навіть не знають,
що кричать уві сні: "Заберіть до мами!"

Відрізнити брехню від правди з їхніх вуст так само важко,
як і помітити різницю між "Пепсі" та "Колою",
більше того, вони самі не зуміли би розрізнити
ні перше, ні друге.

Вони біжать за світом, наздоганяють усе найкраще,
втікаючи від самих себе.
Ніколи не почуваються щасливими, щастя ж у простому,
а їм хочеться перестрибнути небо.

А ти йдеш серед натовпу людей, знімаєш маску
і одразу ж обличчя ховаєш,
бо будеш принижений, закиданий докорами пустих слів,
через те, що ти інший, через те, що не граєш.

Ти читаєш мене губами

Ти читаєш мене губами.
Тільки важко мені зрозуміти:
все, що було сьогодні між нами —
погортати і книжку закрити?

Ти біжиш за моїми очима,
погляд кинувши в моє життя,
і чекаєш, допоки відчиню
твоє щастя в своїх почуттях.

Ти забув, що існують жарти,
дико я над тобою сміюсь,
а в перервах, коли стає жарко,
я цілую тебе і боюсь