Letters

вона писала до мене ночами листи,
сподіваючись, що буду згадувати і читати.
спогади як цегли, слова - прості:
про думки, про болі і час: ти-я, я-ти.

вона писала, приховуючи свій страх і нерви,
крадучи ненайкращі слова поетів,
крадучи рядки, котрі вони вже стерли,
забуваючи про якийсь із своїх сюжетів.

вона писала з надією, що побачу,
вона писала з надією, що не зауважу
різкі зміни почерку й сліди від плачу,
а насправді знала що помічу й щось скажу.

вона писала про дім, про міста, про дорогу,
писала про щось цінне, про години та дні.
я вчив на пам'ять й читав їх усі до одного,
навіть якщо вона надсилала їх не мені.

навіть якщо вона не надсилала їх зовсім

Торкнись мене

ти пам'ятаєш, як злизував із губ мій шепіт?
а зараз я навіть не знаю,
де ти,
де твої намети?
чим зігрітий? може, чаєм,
кавою чи кимось іншим?
поки я ще зустрічаю
й проводжаю сотні віршів,
поки я ще розглядаю
фото із тобою разом,
на яких мене немає,
на яких не буду з часом,
ти торкнись мене так тихо.
ти торкнись мого конверта.
може, буду згодом дихать,
хоч на серці рана здерта.

Тринадцять віршів

написала уже для тебе тринадцять віршів від руки,
хоча я ще ніколи й не торкалась, сп'янівши,
твоєї щоки,
більше того, я навіть не уявляю
у цю мить,
чи колюча вона зрання?
і від доторків моїх, не знаю,
чи горить?

а ти досі ніколи не бачив на власні очі,
як я сплю
і не знаєш, чи снишся мені, цього так хочеш.
теж молю,
щоб заходив до мене, залишався зі мною
вночі
і прошу, як я буду занадто сумною,
обійми, не кричи,

бо між нами не більше, ніж нуль смс,
нуль листів.
та лиш сонце одне гріє й світить з небес,
а між нами мільйони мостів,
якими ще треба з тобою колись пройти
і не раз,
бо між нами тринадцять віршів теплоти,
сотні фраз.

Лист (Знову лід)

"привіт. як ти? що нового? чим живеш сьогодні?
у нас зима, в мені сніжить," —
пишу я листа, гаряче сумую, пальці холодні, —
"а серце тебе відчуває, дрижить.

ми живемо і дивимося то за спину, то комусь вслід,
замість того, щоб просто дивитись під ноги,
під якими лід, вода, знову лід,
і немає ні в кого тривоги
щодо першої допомоги.

знову лід. пам'ятаєш нашу школу, класи, уроки обж,
де розповідали, як жити безпечно?
вони знали тоді, що життя слизьке, холодне, чуже?" —
як завжди я пишу щось не дуже доречне, —

"знову лід. він, мабуть, піді мною тріснув.
в душі холодно, горло захрипло, кашляю бідними римами.
якщо знайду якусь думку прісну,
то загублю ж одразу. зігрій мене, зроби чаю з цитринами.

знову лід. офіціант помилився, я ж хотіла твого гарячого чаю,
я ж хотіла зігрітись, холод вже пробирає,
а лід добре тільки у спеку."— думаю про тебе, сумую, зітхаю —
"в мене ж спеки без тебе немає..."

Між нами

між нами стільки кілометрів, часові пояси,
мільйони парканів та стін товстенних,
та все одно я отримую твої імпульси,
та все одно я тону у словах щоденних.
безліч душевних виступів у переходах
і стільки ж, не менше, пожеж між нами.
ти граєш  у всіх моїх епізодах,
я граю у кожній твоїй мелодрамі.
між нами вже стільки списаних літер,
слів милозвучних, мовчання німого,
але замість тебе розкаже вітер,
а я посміхнуся до сонця твого.
між нами багато дверей та вікон,
а протягів, ні одного, між нами.
ти вийдеш на вулицю, я — на балкон,
ми просто обіймемося рядками.
а, знаєш, хотілося б хоч колись:
почути;
побачити;
поруч сісти.
живи де завгодно, але не змінись,
а я обіцяю тобі відповісти.

Це спам

Сон кличе,

не можу я більше чекати,

сидіти,

гортати 

в книжках свої сни.

Ти прийдеш

й одразу питатимеш в себе,

для чого так треба,

що так темно в небі,

а в ліжку у мене вже стільки весни?

Ти вибач, я мала чекати,

співати,

кохати,

в думках прибирати, 

де справді бедлам.

А, може, у сні 

напишу я слова,

кругом йде голова,

що була неправа.

Ти відмітиш як спам