у нас зима, в мені сніжить," —
пишу я листа, гаряче сумую, пальці холодні, —
"а серце тебе відчуває, дрижить.
ми живемо і дивимося то за спину, то комусь вслід,
замість того, щоб просто дивитись під ноги,
під якими лід, вода, знову лід,і немає ні в кого тривоги
щодо першої допомоги.
знову лід. пам'ятаєш нашу школу, класи, уроки обж,
де розповідали, як жити безпечно?
вони знали тоді, що життя слизьке, холодне, чуже?" —
як завжди я пишу щось не дуже доречне, —"знову лід. він, мабуть, піді мною тріснув.
в душі холодно, горло захрипло, кашляю бідними римами.
якщо знайду якусь думку прісну,
то загублю ж одразу. зігрій мене, зроби чаю з цитринами.
знову лід. офіціант помилився, я ж хотіла твого гарячого чаю,
я ж хотіла зігрітись, холод вже пробирає,
а лід добре тільки у спеку."— думаю про тебе, сумую, зітхаю —
"в мене ж спеки без тебе немає..."
Немає коментарів:
Дописати коментар