biker love

звуки від вітру розривають твій простір.
дихаєш швидко. лежиш бездиханно.
ти задихаєшся від злості і млості.
партії всі вже між вами зіграно

скрегіт від гальм. зупинились колеса.
на тілі багато слідів від ударів.
добре, що ти була нетвереза.
добре, що ти була якнайдалі.

будеш страждати ти. хочеш-не хочеш,
рви свою шкіру і божеволій.
байкери вміють зробити боляче,
просто самі так бояться болю

Вінки тернові

десь на небі боги обирають найгіршу смерть,
на землі вже хтось п’яний не першим келихом крові.
пропоную тобі ще до півночі рівно чверть,
виправдовуйся, дивлячись в очі мої калинові.
ти стріляв вже у матір, а як будеш далі жити?
у сусідів, гріючи руки у нас на серці?
люди йдуть на майдан, а у горах чути трембіти,
бо достатньо уже твоїх вічних безглуздих інерцій.
десь на небі боги обирають найкращий час,
на землі вже хтось п’яний не першим келихом крові,
вирвав квіти з волосся – останній наказ дня нас.
Україна тобі вже сплела вінки тернові.

До чорта

знаєш, до чорта всі ті перешкоди
в хвилинах, у метрах, у наших думках.
до чорта умовні на картах широти
і зірвані дроти,
і вічні чекання у телефонних гудках.
прощатимусь зараз із кожним стражданням,
із кожним чеканням,
ваганням-мовчанням
холодних самотніх купе.
хай йде все до чорта,
я, може, і горда,
хай трісне аорта,
до чорта. до чорта тебе

Торкнись мене

ти пам'ятаєш, як злизував із губ мій шепіт?
а зараз я навіть не знаю,
де ти,
де твої намети?
чим зігрітий? може, чаєм,
кавою чи кимось іншим?
поки я ще зустрічаю
й проводжаю сотні віршів,
поки я ще розглядаю
фото із тобою разом,
на яких мене немає,
на яких не буду з часом,
ти торкнись мене так тихо.
ти торкнись мого конверта.
може, буду згодом дихать,
хоч на серці рана здерта.

Лист (Знову лід)

"привіт. як ти? що нового? чим живеш сьогодні?
у нас зима, в мені сніжить," —
пишу я листа, гаряче сумую, пальці холодні, —
"а серце тебе відчуває, дрижить.

ми живемо і дивимося то за спину, то комусь вслід,
замість того, щоб просто дивитись під ноги,
під якими лід, вода, знову лід,
і немає ні в кого тривоги
щодо першої допомоги.

знову лід. пам'ятаєш нашу школу, класи, уроки обж,
де розповідали, як жити безпечно?
вони знали тоді, що життя слизьке, холодне, чуже?" —
як завжди я пишу щось не дуже доречне, —

"знову лід. він, мабуть, піді мною тріснув.
в душі холодно, горло захрипло, кашляю бідними римами.
якщо знайду якусь думку прісну,
то загублю ж одразу. зігрій мене, зроби чаю з цитринами.

знову лід. офіціант помилився, я ж хотіла твого гарячого чаю,
я ж хотіла зігрітись, холод вже пробирає,
а лід добре тільки у спеку."— думаю про тебе, сумую, зітхаю —
"в мене ж спеки без тебе немає..."

Крапки

Коли я згадую слова ті несказані,
у животі горить саме багаття,
а в голові ж — як в крижаному океані.
Скажіть, за що мені таке прокляття?

Ти питаєш щохвилини про кінець,
а для чого тоді був початок?
І не знаєш, як звести все нанівець,
написавши уже стільки крапок.

А що крапки? Плями на папері...
Та на серці — наскрізь прострелило.
Ти вже знаєш, що підеш за двері,
ти не знаєш, що мене убило.