the happiness of heaven

вже стихли пожежі на вулицях, але вибухають на тілі
і дотики пальців нагадують останні забуті маршрути.
читаєш слова перед сном такі безнадійно зотлілі,
складаю рядки у вірші, щоб тебе не забути.
рубцями на шкірі залишились безсенсовні шрами,
стираються лінії умовних кордонів і меж,
рахуються відстані в миль і у дотик між нами,
рахується час, як зі мною поруч заснеш.
і кожний наступний ранок розріже безжально простір,
і сонце відділить для нас трохи свого щасливого неба,
а я у цю ніч засинатиму, мабуть, о шостій.
цілую тебе віршами, ламаючи свої ребра

Вінки тернові

десь на небі боги обирають найгіршу смерть,
на землі вже хтось п’яний не першим келихом крові.
пропоную тобі ще до півночі рівно чверть,
виправдовуйся, дивлячись в очі мої калинові.
ти стріляв вже у матір, а як будеш далі жити?
у сусідів, гріючи руки у нас на серці?
люди йдуть на майдан, а у горах чути трембіти,
бо достатньо уже твоїх вічних безглуздих інерцій.
десь на небі боги обирають найкращий час,
на землі вже хтось п’яний не першим келихом крові,
вирвав квіти з волосся – останній наказ дня нас.
Україна тобі вже сплела вінки тернові.