Змова

твої мрії ще діють, хоч візи давно не дійсні
і немає у паспорті місць на штампи й відмітки,
я цілую твої вогнепальні уявні наскрізні,
розриваєш важкі окови і всі мої клітки.
сенс загубиться у перекладі з мови на мову,
ти додаш щось із доторків, мішатимеш цукор у каві.
твої очі горять, а це значить, у змові ми знову,
швидко кава холоне: дощ у Києві, сніг у Варшаві.
набираємо швидкість і йдемо до пекла по колу,
десь в могилі Данте перепише усі свої твори,
фігуруємо разом з тобою в прологах і протоколах,
обіймеш мене вихором, а я заберу тебе морем

Грань

кілометри заглушують простір,
у масштабі — це кілька торкань,
божевільні ідуть на розстріл
і між нами стирається грань,
бо на ній уже всі маршрути,
що ведуть до чужих вокзалів
нас вокзали не хочуть забути,
потяги — оминають далі.
ще масштабів таких не існує,
а у просторі — кілька торкань.
наші поcтріли всі уже чують:
божевільні
стирають
грань

Твоє море

твоє море мене цілує,
пестить, вірші читає, шумить,
рани зцілює хвилями всує
і так дивно, що саме в цю мить,
воно чує, де в мене болить,
де кричить.
твоє море мене штормить.
і кипить
моє серце — б/у апарат.
не рахую биття. не ділю на хвилини.
твоє море вже чуло стільки кантат,
та, на жаль, трагічної картини.

За стіною

залишив він холодний чорний чай,
залишила вона холодні свої мрії.
ти хочеш щастя? просто відчувай.
для нього не потрібні якісь дії.

вона кричала всі чужі слова,
він же — кидався холодно мовчанням,
а у сусідів вже боліла голова,
хто зможе спати, чуючи страждання?

в кінці тих сварок крики оніміли,
та за стіною, вже за декілька годин,
сусіди все ще не заснули — червоніли
від звукових палких падінь й вершин.

Моя релігія

з неї малюють картини митці віків
і пишуть про неї поети усіх епох,
але ні до чого це все серед вогнів,
яким стає тісно в маленькій кімнаті для двох.

для чого читати чужі солодкі слова,
коли існує один серед тих багатьох,
який боготворить її думки та дива,
який одночасно для неї свій власний бог.

зникають бар'єри життєві назавжди тоді
і вже не існує законів та перешкод:
моя релігія вирує у твоїй воді,
моя релігія у штормі німих насолод.

Це спам

Сон кличе,

не можу я більше чекати,

сидіти,

гортати 

в книжках свої сни.

Ти прийдеш

й одразу питатимеш в себе,

для чого так треба,

що так темно в небі,

а в ліжку у мене вже стільки весни?

Ти вибач, я мала чекати,

співати,

кохати,

в думках прибирати, 

де справді бедлам.

А, може, у сні 

напишу я слова,

кругом йде голова,

що була неправа.

Ти відмітиш як спам

Шторм

У тій чашці з морським малюнком

пігулкою плаче шторм.

А ти граєшся поцілунком,

забуваєш, хто за кермом.

Я ж не граю, ніжна з тобою,

щоб від щастя ти полетів.

А у морі хвилі горою,

шторм вирує без почуттів

Світ

Вони не хочуть псувати своє здоров'я сигаретами,
але псують його фальшивими словами.
Вони здаються собі такими дорослими і навіть не знають,
що кричать уві сні: "Заберіть до мами!"

Відрізнити брехню від правди з їхніх вуст так само важко,
як і помітити різницю між "Пепсі" та "Колою",
більше того, вони самі не зуміли би розрізнити
ні перше, ні друге.

Вони біжать за світом, наздоганяють усе найкраще,
втікаючи від самих себе.
Ніколи не почуваються щасливими, щастя ж у простому,
а їм хочеться перестрибнути небо.

А ти йдеш серед натовпу людей, знімаєш маску
і одразу ж обличчя ховаєш,
бо будеш принижений, закиданий докорами пустих слів,
через те, що ти інший, через те, що не граєш.

Ти читаєш мене губами

Ти читаєш мене губами.
Тільки важко мені зрозуміти:
все, що було сьогодні між нами —
погортати і книжку закрити?

Ти біжиш за моїми очима,
погляд кинувши в моє життя,
і чекаєш, допоки відчиню
твоє щастя в своїх почуттях.

Ти забув, що існують жарти,
дико я над тобою сміюсь,
а в перервах, коли стає жарко,
я цілую тебе і боюсь