Знаєш, я люблю дороги, далекі поїздки...

знаєш, я люблю дороги,
далекі поїздки:

лягаєш так у потязі від знемоги,
а твій сусід дістає свій плеєр і старі сіді-диски,
потім бачить твої заховані десь у думках очі,
ховає одразу:
"а знаєш, я колись у 85-тому теж їхав у Львів сам, розкажу, хочеш?" -
і фраза побіжить, наздоганяючи фразу,
наздоганяючи час.

знаєш, я люблю поїздки, нерідний плацкарт -
далеко не перший клас
і кожного разу новий старт.
ти їдеш, перебираєш думками,
минаючи міста, де не просто вокзали,
не просто приїжджі з сумками й візками -
тут теж думали, будували, ламали,
а потім забили і не згадали -
як ти, так і інші, мабуть,
а поїзд вже їде немало,
по рельсам шепоче: "згуби думки, забудь".

а знаєш, я люблю дороги, дешевий чай,
вузлики протягів і холодну постіль.
музику включай, думки виключай,
закінчиться пісня, вони вже як гості
незвані прийшли. не будеш спати, спитаєш у свого сусіда,
перериваючи його розповідь про вісімдесятп'ятий,
кого він відвідав, де був, куди їде.
він вдасть, що у нього у вухах вата,
дістане свій програвач, довго шукатиме кнопку play
і вкотре зрозуміє що сіді вже не працює.
а тим часом, жбурляючи безжально людей,
поїзд так невчасно собі загальмує

02/09/2013